#: locale=uk
## Випливаюче вікно
### Тіло
htmlText_4681B91A_5D46_EF79_41B3_2372981641A9.html = Джерело та хресна дорога в Рукомиші
З автостоянки погляд привертає новозбудована каплиця із фрескою, де Ісус падає під хрестом, із-під якої витікає холодна вода. Над аркою джерела вибита дата — 1896 рік. Декілька десятків метрів потік схований під поверхнею, щоб потім з’явитися на крутому схилі і по травертині із гуркотом стікати до низу. Вже поряд з церквою він перетворюється на невеликий водоспад, що впадає в басейн. Водойму прикрашає скульптурна група «Зустріч Христа з самаритянкою» та фігури двох ангелів. Далі — капличка із розмальованою фігурою святого Миколая. Коли мокрий мох доторкнутися рукою, відчувається шерстистість – так утворюється травертин. Ця вода дуже насичена солями, а серед вірян вважається цілющою.
Від каплиці з джерелом у долину пролягає Хресна дорога, яку при допомозі спонсорів спорудили місцеві жителі. Вздовж неї стоять каплички, які символізують стації. В середині кожної є картина, яка зображує певний етап сходження Ісуса на Голгофу. Кількість стацій тут не 12, як зазвичай, а на одну більше. Тринадцята символізує тернистий шлях українського народу.
У ніші вапнякових утворень можна розпізнати образ Ісуса, залишений природою. Оповідь селян про події 1943 року стверджуює, що під цією скелею сховалася від бомбардування сотня людей. Осколки, падаючи поруч, не зачепили жодного чоловіка. Чудотворний випадок стався недавно: з кручі зірвалася жінка, але, на диво, вціліла і навіть не покалічилась.
Печерна церква в Рукомиші
Село Рукомиш розкинулося у долині річки Стрипа неподалік Бучача. Відомим поселення стало завдяки унікальному скельному монастирю часів навали монголо-татар. Тут, у травертиновій скелі, знайшли свій прихисток монахи-втікачі з Києва.
Низенькі двері в скелі відкриваються в досить простору печеру (25 м2), однак видно, що камінь тут вирубували. Високо вгорі - маленьке засклене вікно, в кутку - вівтар з іконками. У минулому тут знаходився іконостас з каменю і кам'яні царські ворота.
На північ від печерного храму знаходяться значно менші гроти - деякі теж вирубані в скелях. Вони слугували келіями для монахів. У 1754 році їх змусили переселитися до новозбудованого монастиря отців Василіян у м. Бучач. Із тих пір скельна церква використовувалася як парафіяльна.
Пов’язана з цією скелею i ще одна незвичайна історія. Саме в її товщі була криївка, де впродовж двадцяти років, з 1947–го по 1967–й, переховувався боєць УПА, мешканець Рукомиша Юрій Михайлецький. Коли ж його видали, він вирішив за краще живцем спалити себе у тому кам’яному сховку. У 2011 році тут відкрито пам‘ятник “Палаючий повстанець”.
Церква св. Онуфрія в Рукомиші
Історія мурованої церкви св. Онуфрія розпочалася з того моменту, коли 1750-х роках Микола Потоцький збудував у Бучачі приміщення монастиря і гімназію. Туди він переселив монахів з Рукомиша. Тодішнього власника Рукомиша і військового коменданта Бучача Тадея Венгерського така ситуація не влаштувала. Він у 1754 році перетворив монастирську церкву у парафіяльну і наділив її доходами. В свою чергу Микола Потоцький продовжив опіку і в 1756 році подарував храму унікальний дзвін, який зберігся і до нині. У 1768 році на місці старої дерев’яної церкви будують новий кам’яний храм. У ХІХ ст. була добудована брама. У її ніші до 2003 року знаходилась скульптура св. Онуфрія роботи знаменитого Йогана-Георга Пінзеля. Фігура святого збереглась завдяки тому, що місцеві господині щороку малювали його вапном, і врешті перетворили на незрозумілого “боввана” без людських рис. Тоді бучацький краєзнавець, який досліджував тут унікальну місцевість, запропонував священику почистити її. Зараз шедевр перенесений у бабинець церкви.
Товщина стін храму сягає 1,5 метра, очевидно він виконував і оборонну функцію. Збереглися льохи під храмом, до цього часу необслідувані.
30 липня 2012 року стався обвал скелі печерної церкви. Гігантські камені зупинились перед св. Онуфрієм.
info@dnister.org
tel. +380981583692
info@dnister.org
tel. +380981583692
facebook.com/TeplePodillia
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля:
+380981583692
info@dnister.org
https://dnister.org
facebook.com/TeplePodillia
+380981583692
info@dnister.org
___
Село Рукомиш розкинулося у долині річки Стрипа неподалік Бучача. Відомим поселення стало завдяки унікальному скельному монастирю часів навали монголо-татар. Тут, у травертиновій скелі, знайшли свій прихисток монахи-втікачі з Києва. Місце заховане серед природи від людського ока, поруч бурхливий потік джерельної води, що стікає по крутому схилу, та 350-літній явір.
Невеликі сходи ведуть до входу у муровану церкву св. Онуфрія 1768 року, товщина стін якої сягає 1,5 метра. Раніше вхід у храм прикрашала скульптура св. Онуфрія Великого – шедевральне творіння Йогана-Георга Пінзеля. У 2012 році частина скелі відкололася і ледь не зруйнувала церкву. Самої скульптури брила не зачепила, але після цього витвір розмістили в ніші храму. Круті сходи ведуть до печерної церкви. Порожнина, в якій монахи облаштували церкву, має площу близько 25 м2.
Далі сходи ведуть до інших гротів, які використовувалися як келії. У 1754 році монахів змусили переселитися до новозбудованого монастиря отців Василіян у м. Бучач. Із тих пір скельна церква використовувалася як парафіяльна.
Печери Рукомиша стали прихистком для воїна УПА Юрія Михайлецького. Впродовж 20-ти років радянської влади він переховувався у криївці, облаштованій поблизу скельного монастиря. Відчайдушного героя було викрито лише у 1967 році.
Сьогодні на території монастиря споруджено Хресну дорогу. Вона має не 12 традиційних стацій, а на одну більше: тринадцята символізує важкий шлях українського народу.
___
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля
+380981583692
info@dnister.org
Село Рукомиш розкинулося у долині річки Стрипа неподалік Бучача. Відомим поселення стало завдяки унікальному скельному монастирю часів навали монголо-татар. Тут, у травертиновій скелі, знайшли свій прихисток монахи-втікачі з Києва. Місце заховане серед природи від людського ока, поруч бурхливий потік джерельної води, що стікає по крутому схилу, та 350-літній явір.
Невеликі сходи ведуть до входу у муровану церкву св. Онуфрія 1768 року, товщина стін якої сягає 1,5 метра. Раніше вхід у храм прикрашала скульптура св. Онуфрія Великого – шедевральне творіння Йогана-Георга Пінзеля. У 2012 році частина скелі відкололася і ледь не зруйнувала церкву. Самої скульптури брила не зачепила, але після цього витвір розмістили в ніші храму. Круті сходи ведуть до печерної церкви. Порожнина, в якій монахи облаштували церкву, має площу близько 25 м2.
Далі сходи ведуть до інших гротів, які використовувалися як келії. У 1754 році монахів змусили переселитися до новозбудованого монастиря отців Василіян у м. Бучач. Із тих пір скельна церква використовувалася як парафіяльна.
Печери Рукомиша стали прихистком для воїна УПА Юрія Михайлецького. Впродовж 20-ти років радянської влади він переховувався у криївці, облаштованій поблизу скельного монастиря. Відчайдушного героя було викрито лише у 1967 році.
Сьогодні на території монастиря споруджено Хресну дорогу. Вона має не 12 традиційних стацій, а на одну більше: тринадцята символізує важкий шлях українського народу.
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля